В одній із попередніх розвідок мені вдалосй дослідити розвиток чумацького промислу в Машівці та навколишніх селах, що прилягають до неї. На жаль, подальші пошуки слідів чумакування були марними. Це тому, що майже не залишилося в живих тих, хто пам'ятає про ті далекі часи.

Коли ми прибули до Рясьйого, То нас теж переконували, що чумацький промисел в НадоріЛлі не розвивався. Та на подив нам і місцевим народознавцям, на третій день роботи експедиції було зібрано факти, які засвідчують те, що в Ряському були чумаки і вони входили до однієї із валой НадорілЛя.

Першим нам цю звістку повідомив старожил Саєнко. А пенсіонерка 1906 року народження', Ганна Іванівна Прихода виявилася праправнучкою ряськівського чумака Сокола. Ще в юності їй про це досить таки грунтовно розповіла мама Євдокія Антонівна Сокіл, правнучка чумака. Прапрадідом Ганна Іванівна гордиться.

— Прожив він 120 років, — розповідає, ~- 20 з них не бачив очима. Був здоровим, статним, рівних по силі не було на всю округу. Л волів мав дорідних, сам їх викохував мов дітей малих. Чумакував десь у 1783-1795 роках. Мажу мав двоволочу, виготовлену власноручно. Разом з іншими чумаками за сезон робив одну-дві ходки до Криму. Привозили в Ряськи 'сіль, яка користувалася великим попитом у нчсе-лення, рибу ж до нас з Причорномор'я і Приазов'я не завозили, бо в Орілі її було вдосталь, хто не ліпився, той забезпечував нею сім'ю. Коли ж мій прапрадід осліп, то дуже багато любив розповідати про чумацькі походи дітям і дорослим.

Не рчз на них в дорозі шпада-ли розбійники, були сутички за волові випаси із землевласниками. Виявили члени селещинської експедиції і сліди цілої чумацької родини в Ряському.

Так, двісті років тому цим промислом займалися Сагли. Зокрема, старожили пам'ятають розповіді своїх пращурів про Івана Сагла. Він мав кількох синів, разом із сусідами знаряпжав у дорогу до Криму до шести маж. Кожна з них перевозила по 50 пудів солі. Доречі, мажі вистачало лише ш одну поїздку. Вона не могла витримати вдруге далекого шляху. Тому в Ряському були спеціалісти, які цілорічне виготовляли мажари.

Як розповів Петро Зіновійович Полішко, 1904 року народження, мажі були із дуба чи в'язу, під їх низами влаштовували хохли-мізниці з дьогтем. Якщо під час руху колесо скрипить, то спеціальним дрюком — крючком ставили підмостку і знімали колесо для змащування. Дьогтем змазували колеса не рідше двох разів на доіу. На відміну від інших чумаків,

Сагли не здавали привезену сіль місцевим власником лавок, а реалізували її самі. В 1845-1854 роки чумакувач рясьчанин Зіновій Антонович Полішко. Як засвідчують старожили, як правило, організаторами чумацьких валок в Надоріллі були власники лавок, яких нараховувалось понад десять. Вони й фінансували далекі подорожі, звісно ж розраховуючи на чималий виторг на сіль та інші товари.

ІЗ СПОГАДІВ ПИЛИПА АНДРІЙОВИЧА ДОВЖЕНКА

Ряське славилося розкішними лавками, що стояли на базарній площі. Одніг.ю з них завідував єврей Рота, іншою — власник Володимир.

В селі чотири рази на рік, а зокрема на Возпесіння, їм К>зьму й Дем'янз. на Євдокію, на Михайлове Чудо влаштовувалися розкішні ярмарки. Тут було все, чого забажає людська душа. Роїито і продавали вози Іван Полішко та Іван Гергель, бочки — Данило, Грицько, Іван Саєнко, дід Петро Довженко.

В дореволюційні роки шевцювали Сергій Дмитрович Стрижеш, Федір Мураховець, Савка Іванович Циб, Антон Швидкий. Картузи до-ладно виготовляли Іван та Олексій Нехаї. Добрі пасіки із дуплянок були в Сергія Гарькавепка, Андрія Назіря, Климовича.

Говорять, що в старовину в Ряському було шість чи сім вітряків і один водяний млчн. Окремими з них володіли Коляка ( млин стояв на Пацюковій горіі, де зарав - МТФ №_З ) Гаврило Тертичний (прізь-оисько кувалда), Назаренко (прізьвисько коромисло). Водячим млином і сукновальнею володів Порістий (споруди стояли на Вербному чкутку). В сукновальні валити сукно. Там була ступа і товкачи, біля яктх прикріплені лапи. Воду заличали в лапи і підіімали в гору.. Вопа потрапляла в ступу з коноплями..

Після цього прядиво товкли тов- качами. Сукно ткав і сам Довженко разом із сім'єю. На сукновальні ткали полотно, мішки, рядна, ліжники. Ряське славилось своїми музиками, відомими весільними музикантами були так звані старці (справжнє прізвище Паламаренки), Петро Гнатович Карпенко із Сином Степаном (грали на скрипки). Визнаними танцюристами були Лукія Ворониха і Яшко Ворон. Як відомо, лікарів та аптекарів в давнину не було, їх функції виконували бабусі-повитухи та шептухи. Повитухами в

Ряському були баби Шубчиха і Хизунка. Лікували травами і шептали баба Пелашка і дід Федір Зінець. Перша надавала допомогу малим дітям, а дід приймав дорослих, і мав хист рятувати від загибелі худоби. Відомим столяром-будівельником був Денис Гнатович Норин та Григорій Саєнко. Вміло вкривали очеретом та рогозом дахи Петро Циб, Трохим Решетиловський, Ананій Нехай, встановлював печі та груби Федір Горіховський. В давнину частину річки Оріль орендував Андрій Назар, він був заможною людиною.

Рибальським промислом займався Михайло Іванович Коляка. Човни для рибалок виготовляв Кирило Ворона. В селі діяла швальня, якою завідувала Оксана Полішко. Тут вишивали рушники, сорочки, хустки, серветки, божники, а також шили сорочки, сірячини, керсетки. Неподалік від швальні розміщувався так званий кредит.

Там продавали або давали в кредит плуги, збрую, упряж, брички, вози. Сам же кредит являв собою здоровенний сарай, заповнений товаром. І швальня, і кредит діяли до 20-30 років двадцятого століття. Майстерно виготовляли дерев'яні ложки для населення Дмитро Половий і дід Довженко, а металеві речі робили ковалі Діденко і Халепа. Цікаво молодь проводила вільний час.

На вулицю збирались на вигоні, а на вечорниці частенько гуртувалися в хаті Мефодія Сіряка, та в одиноких бабусь. На вечорницях дівчата шили, вишивали, пряли, а хлопці наймали музик та всіляко намагались перервати дівчатам роботу. Молодь грала в різні ігри.

Наприклад, гра називаєтьс «Кільце». Суть її полягає в тому, що хтось один брав в одну- руку перстеньок, і ховав за спину. Всі присутні вгадували в якій руці коштовність. Інша гра в «Панаса». Вибирали «Панаса». Йому зав'язували очі і розкручували, говорячи: — Панас, Панас, на чому стоїш?
— На бочці, — відповідає він.
— Що продаєш?
— Квас.
— Лови мух, а не нас!

Після цього всі розбігалися хто куди, а Панас із зав'язаними очима ловив їх. Той, кого він ловив першим, займав його місце. Хлопці грали в «свинку». Вирізали гладеньку кругленьку свинку з дерева. Брали палюги і ганяли по вулиці. Яка команда більше заб'г свинок у ворота, то та і виграє. Ряськівські дівчата крім того ще любили красиво очягатися на вечорниці.

За давньою традицією кожна з них одягала вишиту полотняну сорочку, яка сягала п'ят. Потім зверху б^тли запаска, фартук, охранка з китичками, в косу вплітали червону або голубу СТРІЧКИ. На шию вішали ПРЄКЮЯСИ- дукачі, два полтннникч та кілька срібних монет вартістю 20. 15, 10 копійок.

В ЗИМКУ вдягали такий верхній очяг: куценький піджачок Іа сірячину або кожушину. На ноги дівчата вбували червоні сап'янці, жінки — жовті. , Свято Івана Кутлч було чи не одне з н'ійголовніших в Надоріл-лі. Дівчата плели вінки, хлопці запаяювали вогнища. Катались ' на човнах співали пісень і обов'язково стрибали через купальський вогонь 3 нього брали жменьку попелу і носили з собою, щоб ніяка нечесть не приставала.

Говорили, що коли людина перестрибує через купальський вогонь, то вона очищається від всього злого, від»гріхів і хвороб. Підліткам заборонялося йти до річки, бо не всі в той час вміли плавати, та й гадюки в прибережному очереті водились. Своєрідним був обряд початку сівби. На Середохресну (середина Великого Посту) пекли хрести. Коли виїжджали в поле, то^ брали з собою їх і розміщали в кутку ниви. Коли все посіють, то сім'я збирається до гурту і з'їдає хрести.

ІЗ СПОГАДІВ ЗАХАРА СЕМЕНОВИЧА КАРДАША

Ряське здавна було козацькою вольницею. Козачі гнізда ряськів-ських козаків були в Миргороді і в самому Запоріжжі. Через Ряське проходила сторожова лінія для захисту від печенігів. Звідси мабуть і пішли назви кутків села: Холоша, Кріпсоть, Батарея та інші. На території села є багато курганів. Кажуть, що їх козаки насипали шапками.

Пригадують, що тут був старостою Хацькевич. Ним організовувалося будівництво містка через річку Оріль. Піщані насипи для нього навозили возами. По обидві сторони дороги стояли люди з лопатами. Візок спускався з гори вниз до річки і кожен кидав в нього лопату піску.

До води вже опускався повний віз піску. Найзаможнішим в селі був Затолоків. ^Він жив на території, де зараз знаходиться школа. Тут були розміщені амбари з громадським зерном. Часто люди з малим матеріальним достатком приходили сюди за хлібом. Під час земельної реформи Столипіна ряд ряськівців виселили на околиці. Внаслідок цього утворилися хутори Назарів, Василів, Валків, Лип'янка. Лавки були в багатьох заможних людей.

Найкращий шинок мав Кулинич біля Лімісу. Досить таки відомим кондитером в Надоріллі славився Ерас Наумович. В той час майже в кожній сім'ї займалися кустарництвом: ткали, шили, виготовляли дерев'яні вироби. Хороші кожухи та інший одяг шив швець Антон Швидкий, а доладні виготовляв чоботи Крисантій Горобець. Своєю майстерністю він славився на все село. Добре володів промислом вичинення шкіри Таранець.